Коли направду засміється Борислав

Прочитала в «Нафтовику», що наш рідний Борислав стане містом паломництва до святих мощів у церкві святої Анни. І це добре! Але, коли господиня чекає гостей, то в першу чергу робить генеральне прибирання - як сво го помешкання, так і подвір’я. А наше місто - не місто, а розвалюха, у повному розумінні цього слова. Ні належних доріг для автомашин - об’їжджаєш одну яму, в другу - потрапляєш, ні відповідних пішохідних доріжок. А як можна пройти інвалідові, скажімо, від Рогачки до ринку? Немає також лавок біля маршрутних стоянок.

Взяти хоча б наш парк культури і відпочинку -це парк безкультур’я. Лавки знищені, біля них валяються шприци із залишками рідини, пляшки з-під алкоголю. Урни вщент переповнені сміттям... Ось якби ця горе-молодь знала, що міліцейський патруль проходив би 2-3 рази на день і стежив за порядком, то мабуть не осквернювали б і пам’ятник воїнам на вул. Данила Галицького. Яке майбутнє у молодого покоління, коли воно, не задумуючись, розпиває алкоголь і жбурляє порожніми пляшками у памятник воїнам на Військовому меморіалі. Це - велика неповага і варварське ставлення до братських могил. За кордоном немає такого ганебного ставлення до своєї історії та культури.

Хочеться зробити запит і щодо нашого кінотеатру «Каменяр». Його подальша доля невідома. Свого часу міське керівництво добилося побудови кінотеатру. Бориславці любувалися довгі роки його архітектурою. А зараз що? Дах протікає, стіни розвалюються, і все це робиться на очах влади й усієї громади.

Прочитала також у «Нафтовику Борислава», що потрібні готелі в місті. Цей тридцятирічний недобудований готель стоїть, як пам’ятник повної безгосподарності, так і лікарня недобудована на вулиці Куліша, так і третій десяток років школа на Коваліва.

А тут переживають, де гімназію переселити... А от у вигляді «пожежної вежі», що на вул. Трускавецькій (навпроти сьомої школи), архітектор міста дозволив підняти на чотири поверхи приватну будову.

А пам’ятник Т. Шевченкові теж має стояти у сквері перед будинком міської ради. Може він своїм задумливим виглядом буде нагадувати, що маємо бути господарями у власному домі, що його ж побратим по перу Іван Франко теж нагадає: Борислав колись таки засміється.

Надія МОМОТ, медпрацівниця
Народний часопис "Нафтовик Борислава"