Байдужий Борислав

Треба боятися ворогів. Інколи перевіряти на вошивість тих, кого вважаємо своїми друзями. Але, як чуму, слід остерігатися байдужих.

Борислав - місто байдужих. Ми збайдужіли до того, що, живучи на пороховій діжці, не дбаємо про власне здоров’я і навіть життя. Копирсаємось у власному сумлінні та на городах, а до продовження життя гідного, європейського нам байдуже. Ні, хочемо, звісно, жити в Європі, але мислимо ще по-радянськи, коли ні владі, ні священику не можна було сказати слова наперекір.

Громадянське суспільство не народжується саме по собі, а тим більше у стані байдужих годі його чекати. Я не знаю, що має трапитись у Бориславі, аби ми перекрили дороги, оголосили загальноміський страйк, заявили про себе на всю Україну і світ, що ми теж люди і не хочемо, щоби в нашому місті були найвища смертність і захворюваність, а загазованість загрожувала нам частіше, ніж вибухи на донецьких шахтах. Нехіть до власної особистості, байдужість до самого себе - чим це викорчувати із нашої свідомості?

Борислав фактично знищений. Не лише олігархи ліквідували наші підприємства, а й наша байдужість, яка не дозволила їх зупинити, наша захланність, коли ми змітали крихти з їхнього барського столу. Кажу "ми”, хоча особисто не брав участі у цих процесах, але як член бориславської громади несу повну відповідальність за все, що відбувається у місті.

Борислав фактично не має майбутнього, бо в чиновницьких кабінетах вже давно на нас махнули рукою. Лише завдяки Божому провидінню ми ще існуємо на цьому світі. Але не можна довго випробовувати Боже терпіння, бо наші бездіяльність, байдужість можуть бути жорстко і жорстоко покарані.

Коли я дивлюся на нашу молодь, то теж не плекаю райдужних надій. Вона втікає з Борислава по закордонах, бо жити тут справді не можна. Залишаються ті, хто не може виїхати, хто збайдужів, хто змирився з нинішнім станом речей.

Ті, хто живуть у Бориславі й ще не зубожіли духом, повинні зрозуміти, що ніхто нам не допоможе, якщо ми самі собі не допоможемо. Саме громада повинна взяти відповідальність за те, що відбувається в місті, а не кивати на інших. Лише за таких умов Борислав справді може стати європейським містом, а не загинути безславною смертю.

Анатолій ВЛАСЮК
Газета "Тустань"