Інвестиційна історія нафтовидобутку у Бориславі

Цього року, як у місті Бориславі, Галичині, Україні, Європі так й в усьому світі відзначається знаменита подія – 160 років з часу винайдення Йоганом Зегом (1817-1897) промислової переробки бориславської нафти та озокериту на нафтопродукти та парафін.

Хоча, ще із часів середньовіччя, як на території нашого Борислава, так і в інших місцях Галичини був відомий нафтовий промисел з видобування нафти її примітивної переробки та застосування у господарських, медичних та інших цілях. Однак, саме винахід методу (способу) промислової переробки та застосування хімічної очистки нафтових дистилятів львівським фармацевтом Йоганом Зегом, у аптеці Петра Міколяша, започаткувало промислову діяльність у видобутку та застосуванні нафтопродуктів за новими майже раніше невідомими призначеннями. Це було його технологічне рішення, що стало новим та корисним у господарській діяльності та було практично застосоване у технічних цілях.

Тож після подання Й. Зегом 27.05.1853 р. заяви та опису винаходу до державних управлінь, після їх розгляду та перевірки офіційними експертами, його винахід був визнаний та отримав від Міністерства торгівлі австрійської держави правову охорону. Цей винахід став об’єктом промислової власності, що засвідчувалося особливим правоохоронним документом, згідно якого він мав виключні права або монополію на цей вид промислової діяльності.

Так 02.12.1853 р. у м. Відні було видано привілей тобто патент на ім’я Йогана Зега, як правовласника на винахід, у ньому вказується: „Очищення гірської нафти хімічним способом так, що вона завдяки цьому стала придатною до використання у технічних цілях”, чим надано йому виключне право на використання та здійснення промислової діяльності з переробки нафти протягом визначеного періоду часу.

Отож, із 1853 р., у Бориславі розпочався промисловий видобуток нафти й земного воску тобто озокериту. Спочатку ним почали займатися вітчизняні а згодом й іноземні торговці, підприємці та промисловці. Одним із них, серед перших, був відомий львівський промисловець Роберт Домс, який у Бориславі 1854 р. розпочав промисловий видобуток озокериту, а з 1861 р. він у нашому місті застосував вперше в Галичині та Україні буріння нафтових свердловин ударним методом глибиною понад 100 м.

Вартість видобутої нафти та озокериту в 1855-1865 рр. складала 15 мільйонів золотих рейнських. А 1866 р. було експортовано за кордон 150 тисяч метричних центнерів галицької нафти. Однак, через значний попит на озокерит у 1860-1870-х рр. в Бориславі видобувалося більше озокериту аніж нафти. Адже ціна озокериту була в тричі більша від нафти, а вартість їх видобутку була однакова. У 1865-1870 рр. кількість нафтових і озокеритних підприємств (фабрик, заводів) у Бориславі, Дрогобичі та околицях збільшилася від 18 до 30.

Про цей значний, навіть у світовому масштабі, розвиток нафтово-озокеритної промисловості Борислава свідчить цілий ряд унікальних та неповторних історичних фактів та подій. Окрім індустріальної та економічної історії нашого міста, є також велика історія й соціального, громадсько-політичного та культурно-релігійного життя його мешканців.

До залучення великих інвестицій у нафтову промисловість Борислава можна віднести й те, що за кошти приватних осіб із Товариства Дністрянської Залізниці, було збудовано й 31.12.1872 р. у Бориславі введено в експлуатацію залізницю, що зумовило ще більший його нафтово-озокеритний промисловий розвиток. Тож уже 1873 р. у Бориславі було 12 тисяч ям-криниць (т. зв. „дучки”, копанки, копальні), з яких видобутком нафти і озокериту займалися три найбільші фірми – „Перша Галицька Спілка Скальної Олії” власністю промисловців Ґартенберґа і Ґольдхамер, наступні: підприємець із Шльонська М. Дінґлер і уже згаданий Роберт Домс, а також ще 73 великих і середніх та 779 малих підприємств, і де працювало 10,5 тисяч робітників. Тодішній Бориславський нафтово-озокеритний промисловий басейн (район) давав понад 80 % видобутку нафти та 100 % озокериту усієї Галичини.

Розпочалася велика спекуляція з продажу земельних наділів для нафтово-озокеритних копалень. Місцеві селяни за продаж одного моргу землі вимагали навіть 10 тисяч золотих рейнських. А за оренду земельних наділів промисловці платили власникам ґрунтів від 25 до 100 золотих рейнських за 25-ти сажневий, це близько 100 м кв. копальні або вартість 25 відсотків видобутої сировини, так виникли так звані „бруттовці”. Вартість будівництва однієї копальні складала 500 золотих рейнських, отож загальна сума інвестицій вітчизняних і закордонних підприємців складала близько 6 мільйонів золотих рейнських. Того ж 1873 р. у Бориславі було видобуто 17 тисяч тон озокериту і понад 10 тисяч тон нафти загальною вартістю 4,38 мільйонів золотих рейнських.

У 1876 р. частину озокеритних копалень на Волянці фірми промисловців Ґартенберґа і Ґольдхамера купила французька фірма „Бернштейн і Фед” у Парижі, яка створила фірму „Французьке Товариство Мінерального Воску та Нафти” з капіталом 1 мільйон франків.

Через ці величезні прибутки, як приватних осіб, так і великих надходжень коштів до бюджетів міст Дрогобича, Львова та ін., а також до державної скарбниці у столиці Відні, 13 вересня 1880 р. нафтово-озокеритну промисловість Бориславa оглянув під час візиту сам австро-угорський імператор, цісар і король Франц Йосиф І із численними державними і місцевими службовцями, політиками, промисловцями тощо.

Із 1886 р. у Бориславі розпочала діяльність Гірнича Школа, згодом як Крайова Гірничо-вертнича Школа. Бориславський озокерит вперше використали для ізоляції першого трансатлантичного телеграфного кабелю між Європою і Сполученими Штатами Америки.

Яскраво та правдиво про розвиток нафто-озокеритної промисловості у Бориславі писали відомі наші письменники: Іван Франко – 24 твори (19 художніх творів і 5 статей, найвідомішим твором є повість „Борислав сміється” (1881 р.) та Стефан Ковалів – численні нариси і оповідання.

Із 1893 р. у Бориславі розпочав свою промислову діяльність відомий канадський підприємець Вільям Генрі Мак-Ґарвей (1843-1914). Спершу він прибув у Європу як керівник нафтової фірми „Контіненталь Ойл Компані”, а згодом спільно із лондонським банкіром німецького походження Джоном Берґхаймом створивши нафтову фірму запровадив буріння свердловин так званим канадським способом. Їхня ця спілка з центром у столиці Австрії м. Відні мала 10 мільйонів корон капіталу та нерухомість вартістю 8 мільйонів корон. На початку ХХ ст. у ній працювало 2400 осіб, а дивіденди складали 15 відсотків. Вільям Мак-Ґарвей вважав себе рівноправним князем, і свою дочку видав заміж у 1895 р. за відомого німецького князя Фердинанда фон Циппеліна.

1899 р. у Бориславі та Тустановичах були створені філіали – майстерні з виготовлення вертничих (бурильних) інструментів Стрийської фабрики бурильних інструментів, засновниками і власниками яких були закордонні промисловці Перкінс і Мак-Інтош.

На початку ХХ ст. у Бориславі також мав численні нафтові копальні відомий нафтовий промисловець Давид Фанто із Відня, а в інших місцевостях та країнах ще й кілька нафтопереробних підприємств і контролював ринки збуту нафтопродуктів у багатьох країнах Європи. Його без сумніву можна вважати бориславським, галицьким, австрійським та навіть європейським Рокфеллером чи нафтовими промисловцями Братами Нобелями.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. видобуток нафти у Бориславі відбувався переважно з фонтануючих свердловин. Фонтани неконтрольованих викидів нафти досягали 100 м висоти. Інвесторами нафтовидобувних фірм були численні Європейські банкіри, кредитні установи та відомі банки.

Якщо 1899 р. у Бориславі було видобуто 5 % загальної продукції Галичини, то вже через 10 років (1909 р.) з усього Бориславського нафтового родовища видобули 1 920 500 т нафти – 93 % від усієї видобутої нафти Галичини, а це 2 053 100 т, що становило на той час майже 5 % світового видобутку нафти. Галичина займала третє місце у світовому видобутку нафти після США та Російської імперії. Борислав також продовжував займати перше місце у світі з видобутку озокериту, продукти його переробки експортували у понад десяти країн світу. Із 8 липня до 10 серпня 1904 р. у Бориславі відбувся загальний страйк 3813 працівників нафтово-озокеритної промисловості, який став відомим на весь світ.

За період з 1853 р. до 1907 р. у Бориславі було видобуто 10 023 000 т. нафти. Та найвідомішою свердловиною у Бориславі та усьому світі за видобутком, а також пожежею на ній, була в 1908 році нафтогазова свердловина „Ойл Сіті” (згодом № 298), яка діяла у 1907-1947 рр. Також Борислав і надалі посідав перше місце світового видобутку озокериту. Отож, він став найвідомішим, найстарішим, найбільшим і єдиним у Європі промисловим центром нафтово-озокеритної промисловості. Для переробки такої великої кількості видобутої у м. Бориславі нафти, австрійський уряд у м. Дрогобичі в 1910 р. збудував найбільший в Європі нафтопереробний завод. Вартість його будівництва склали 6,2 мільйонів корон, це була одна з найбільших інвестицій в історії цілої Галичини.

Технічний промисловий прогрес у видобутку, транспортуванні, переробці та збуті продукції озокериту, нафти та супутнього нафтового газу сприяв і швидкому урбаністичному та соціальному розвитку Борислава й околиць. Тож Борислав уже де-юре з 1906 р. став містом, а Тустановичі – з 1912 р. містечком.

1912 р. у Бориславі створена державна науково-дослідна установа – Геологічна станція, а після її реорганізації з грудня 1932 до 1952 р. діяв Карпатський геологічно-нафтовий інститут. Робота інституту велась у трьох напрямках: вивчення геологічної будови Карпат, Передгір’я Карпат і промислової геології.

1911 р. збудовано перший газопровід супутнього нафтового газу довжиною 10 км із Борислава до нафтопереробного заводу „Галичина” у м. Дрогобичі, а 1912 р. побудовано другий магістральний 12 км промисловий газопровід з компресорною станцією до державного нафтопереробного заводу у м. Дрогобичі.

І хоча, ще у 1913 р. у м. Бориславі вперше здійснили буріння нафтогазової свердловини обертовим методом, це так званий роторний спосіб, однак через складну геологічну будову покладів у м. Бориславі продовжували буріння свердловин ударним методом, це так зв. канадський спосіб буріння свердловин. Буріння нафтогазової свердловини до 1000 м ударним методом тривало близько двох років, в залежності від складу твердості геологічних порід, та затрачали кошти в сумі близько 14 тисяч доларів.

У місті Бориславі в 1914 р. введено в експлуатацію перший у Європі промислово діючий газопереробний завод – т. зв. газолінярня.

Напередодні Першої Світової війни нафтова промисловість Східної Галичини в т. ч. й м. Борислава належала закордонними фірмам, товариствам, спілкам, банкам тощо. Зокрема вони були австро-німецькі та англо-французького походження. На їхню долю припадало 80 відсотків продукції. Та підчас польсько-української війни 1918-1919 рр. промислові та урядові кола Франції, підтримуючи домагання Польщі на захоплення території Східної Галичини, сподівалися заволодіти не лише ту частину, яка належала австро-німецькому капіталу, але й підпорядкувати своєму впливові всю нафтову промисловість Галичини. Тож Англія побоювалася засилля французького капіталу вносила пропозиції про нейтралітет нафтових родовищ, передавши правління над ними союзній комісії. А США балансували між Англією та Францією надіючись на позитивне вирішення питання і частково на їхню користь.

У 1919 р. Польща одержавши від Франції військову, матеріальну та фінансову допомогу в захопленні земель Східної Галичини, дозволила у 1920 р. французькому концерну „Домброва” поглинути багато нафтових фірм Галичини. Цей концерн контролювався Босселем (голова Віденського Уніон-Банку). А Уніон-банк був тісно пов'язаний з групою Моргана в США.

Згідно інформації у французькому часописі „L’Information” від 18 серпня 1923 р. довідуємося, що французький капітал у 1921 р. становив у нафтовидобувній промисловості 49,25 % продукції, a в нафтопереробній – 52 %. І в наступних роках його частка ще збільшувалися. У 1923 р. французький капітал досяг 654 500 900 франків, в цей час коли капітали інших країн складали 511 500 000 франків.

Окрім найбільшого французького капіталу у нафтових фірмах, були також інвестиції й інших держав. Це переважно австрійські, бельгійські, шведські, швейцарські, голландські, американський, польський та інші. А відома нафтова фірма „Брати Нобель” у Польщі з 1927 р. найменувалася „Стандарт-Нобель” і почала залежати від „Стандарт ойл оф Нью-Джерсі”.

Інвестиції вкладались також і в різноманітні галузі господарства, економіки, технологій, досліджень, науки тощо. Так у 1922 р. в Бориславі збудовано першу в Україні та Європі електростанцію на природному газовому паливі, що забезпечувала електроенергією не тільки місцеву нафтогазову промисловість, але й міста Дрогобич, Трускавець, Стрий, Самбір та цілу округу. Того ж таки 1922 р. у Бориславі вперше розпочали застосовували т. зв. торпедування свердловин за допомогою динаміту. А з 1926 р. запроваджено перші геофізичні (сейсмічні) дослідження Бориславського нафтового родовища. 1929 р. у Бориславі вперше розпочали промислове виробництво скрапленого газу.

1926 р. у Бориславі було видобуто 637 100 т. нафти, в експлуатації нараховувалося 589 нафтогазових свердловин, з них фірма „Сільва Пляна” мала 51 нафтогазову свердловину; „Прем’єр” – 44; „Нафта” – 34; „Галіція” – 29; „Брати Нобель” – 19; „Ліманова” – 13; „Діброва-Карпати” – 13; „Ротенберґ” – 12; „Діброва-Вулкан” – 10; „Діброва” – 10; „Льокшпайзер” – 7; „Урицька спілка” – 7; „Товариство ропних промисловців” – 7. Інші фірми, а їх було близько 200, мали меншу кількість свердловин або лише по одній свердловині.

Якщо в м. Бориславі 1938 р. було видобуто 294,2 тисяч тонн нафти, то в 1940 р. – 271,5 тисяч тонн. Це зменшення видобутку нафти було зумовлено не лише подіями Другої Світової війни але й націоналізацією радянською владою нафтової промисловості, де про якісь інвестиції не могло бути й мови, а тим більше про закордонні фінанси.

У 1944 р. у Бориславі було видобуто ще менше – 157,5 тисяч тон нафти, але 1945 р. уже більше – 177 тисяч т. нафти, та це вже був рік другого приходу радянської влади і відновлення її планової економіки та інтенсивної діяльності незважаючи на проблеми та економічну доцільність їх методів у видобутку нафти й газу у нашому місті Бориславі.

Олег МИКУЛИЧ
Народний часопис "Нафтовик Борислава" № 55-56, 26.07.2013 р.