Світлоносний Борислав

Колись тут була взуттєва фабрика, про яку нині усі забули, та ще повно усяких промислових підприємств. Зараз пів-Борислава працює в Італії. І ті численні ошатні крамнички й піцерії, що яскраво виділяються на тлі облуплених фасадів хрущовок та видовжених, схожих на бараки, житлових споруд, існують за кошти, інвестовані заробітчанами в економіку рідного міста. Але це, звісно, не вирішує проблеми робочих місць у Бориславі. Однак не можна сказати, що це місто поміж Трускавцем і Східницею вмирає.

... Це місто – таке не схоже на інші міста Галичини, було, власне, великим селом, звідки почався нафтовий бум у XIX столітті. Нафта била з-під землі просто на городах, її черпали зі спеціальних колодязів, люди з навколишніх сіл тягнулись до Борислава за заробітком... Наче оси на мед зліталися до цього місця ділки, а потім вибудовували собі кам’яниці в чистенькому Дрогобичі. Дрогобич завжди вдавав з себе сноба і вважався самодостатнім містом, маючи Магдебурзьке право, ратушу, пишний костьол і всі атрибути класичного західноєвропейського міста, і цю його східну розкіш плоті й духу блискуче вдалося передати Бруно Шульцу. У Борислава нічого такого немає: ні пам’яток архітектури, ні героїчного минулого. Але українець Іван Франко зумів з не меншою силою, ніж єврей Бруно, передати унікальність цього робітничого селища, яке впродовж століття, по суті, розвиваючи економіку краю, поглинало краші сили галицького селянства, розбещувало його жадобою грошей та легкої наживи, рвало його коріння й підштовхувало до авантюр.

Галицький Клондайк вичерпав себе, і коли зараз у світі йдуть бої за нафту, Борислав сидить на дірявому ситі: під ним величезні порожнини й шахти, куди може провалитись. Сама розбудова міста на території, де добувалась нафта та озокерит, була і є абсурдною і неприпустимою. Але тепер нічого не вдієш. Дещо тут законсервувалось з часів моєї юності й таке саме - легко впізнаване. Гукова гора не забудована, автостанція не змінилась анітрохи, той самий пам’ятник Івану Франкові на тлі ресторану, Палац культури в помпезному сталінському стилі, милий гурт двоповерхових будинків поблизу автостанції, який приваблює своєю добротною міщанською укоріненістю. Зрештою, куди це могло подітись... Із часом воно набуло навіть певного історичного шарму.

Колись прочитала в німецькому журналі, що величезні металургійні комбінати Рурського басейну перетворено на промислові музеї, і подумала про Борислав: про ті дивовижні дерев’яні вежі-градирні, помпи, які качають нафту, про старі почорнілі склади, про механізми, які можна відчистити й повернути до життя. Який дивовижний музей просто неба можна було б створити, показавши наочно історію видобутку нафти в Галичині! Щоб кожен відвідувач міг побачити, як виглядає справжня сира нафта чи шматок земляного воску, з якого виготовляли парафін для свічок, що зробили разом з гасом справжню революцію в освітленні. Але ми ще звикли вважати Україну аграрною, шароварною, співучою і приманювати туристичний бізнес виключно красою природи чи напіврозваленими замками. Хоча промислова споруда може так само вражати красою й функціональністю, а її руїни заслуговують не менш шанобливого ставлення, ніж руїни фортеці. Це пам’ятка людської праці й винахідливості, врешті-решт. Місто, яке несло світло, завжди перебувало в темряві забуття. Це про Борислав.

Можливо, колись мій проект і втілять у життя, але він не буде моїм проектом. Рано чи пізно комусь теж спаде на думку створити в Бориславі грандіозний музейний комплекс, куди приїжджатимуть люди з цілого світу. Не забудуть при цьому й Івана Франка, який побачив у Бориславі майбутнє індустріальної цивілізації. Його повість “Борислав сміється” не така примітивна, як її звикли подавати на уроках літератури в школі, її й досі не розглядали в філософському контексті.

Правда, на кошти заробітчан цього не створиш. Тут потрібно вкласти величезні гроші, а на культуру наша влада ніколи не розщедрювалася. Та я й не сподіваюся, що хтось з влади мене почує.

Але можна було б почати навіть з екскурсій, які показали б туристам давні промислові споруди, повозивши по всій величезній території від Тустанович до Бані, та від Мражниці до Губич. Бо якщо вірити статистиці, територією Борислав не менший за Львів. А історія цього міста в нашу постіндустріальну епоху ще й повчальна.