Шевченко буде у Бориславі

Після короткої преамбули начальник відділу гуманітарної політики міськради Роман Тарнавський надав слово архітектору Остапу Федоришину, який ще раз нагадав про ті пропозиції щодо місця встановлення пам’ятника, які прозвучали на минулих громадських слуханнях, і зосередив увагу на ідеї, що була найбільш популярною в ході того обговорення. А пам’ятаємо: тоді більшість учасників слухань зійшлися на тому, що найкраще місце для спорудження монументу у своєрідному скверику між центральною бібліотекою та будинком міської ради. Власне, пан Федоришин озвучив підсумки роботи оргкомітету, створеного на вимогу попереднього громадського обговорення. А, окрім того, присутнім на громадських слуханнях продемонстровано на екрані, як виглядатиме в реальності пам’ятник Тарасові Шевченку, про який уже два десятиліття у Бориславі лише говорилося. Адже завжди бракувало коштів, щоб реалізувати цей проект. І от - нарешті!

Про те, як зародилася, і як уподовж багатьох років визрівала ідея спорудити в місті пам’ятник геніальному синові України, говорив багатолітній політв’язень, учасник визвольної боротьби, Почесний громадянин міста Володимир Копись.

Ідея виникла ще тоді, коли наприкінці вісімдесятих років багатолюдні мітинги піднімали народ до боротьби за незалежність України. Таке зібрання було і на стадіоні побіч третьої середньої школи. Влітку 1989 року після закінчення віча член Української Гельсінської Спілки Богдан Британ взяв український прапор і з частиною учасників віча попрямував у центр міста. Там, побіч нинішнього фонтану, і був встановлений цей прапор, як ствердження того, що, власне, там буде споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку. Всі патріотичні організації підтримали ідею і попри спротив тоді ще комуністичної влади встановлено і пам’ятний камінь, де на таблиці викарбували: «Тут буде пам’ятник Тарасові Шевченку». І ми — старше покоління, - пам’ятаємо, як уподовж ночі горіли свічечки, як звучали там українські пісні, заборонені до того часу, як звучали у ті дні слова великого поета Євгена Титикайла, хай земля буде йому пухом.

Розмовляти про ті історичні події можна багато. Але як сказав пан Володимир Копись, найголовніше, щоби пам’ятник Тарасові Шевченку таки постав у Бориславі. Пам’ятний камінь, що був привезений з Орова, був посвячений. А отже, потрібно забрати ту посвяту. Як кажуть отці нашої Української Греко-Католицької Церкви - це можливо. І якщо громада вирішила переставити, пам’ятник на інше місце, але, звичайно ж, із цим освяченим каменем, то проблем тут немає.

Пан Володимир подав також ідею, щоб оцей скверик назвати «Шевченківським гаєм», а дорогу, що веде до гаражів міської ради перенести на інший бік, зі сторони пожежної частини. І, звичайно ж, побіч памятника посадити калину і вербу, що є символами України.

Усі ці думки підтримали. Адже це думка того покоління, яке пожертвувало усім задля Незалежної Української Держави.

Зауваження були з приводу того, чи пропонований проект пам’ятника нашому геніальному Кобзареві не занадто традиційний. Адже може краще, якби наш геніальний Пророк постав у повен зріст над Бориславом. У цих зауваженнях пана Володимира Веприка та пані Любові Папки, безсумнівно, було раціональне зерно. Хоча в тій ситуації, що маємо зараз, мусимо виходити з нинішніх реалій. Адже, якщо розпочинати все від початку, то до 200-річчя великого Кобзаря нічого ми не встигнемо зробити. Та й нинішній скульптурний проект, як на мене, -дуже потужний.

І як вирішили у подальшому обговоренні, Тарас Шевченко - це в першу чергу геніальний поет, художник. Він творив власне так - сидячи за письмовим столом. Отаким і побачили його автори монумету - із «Кобзарем» - книгою, що стала символом України для багатьох поколінь українців. Тож врешті-решт усі учасники оцих громадських слухань зійшлися на тому, що пам’ятник має стояти там, де й запропонував оргкомітет зі спорудження пам’ятника. Зійшлися й на тому, що пам’ятник має бути власне таким, яким сотворили його автори проекту.

Підсумували громадське обговорення секретар міськради Ігор Мельник та міський голова Володимир Фірман, які власне і є ініціаторами реалізації оцього проекту, що завис у повітрі на два десятки років. Так, було кілька каденцій, так, було багато керівників міста. Так, всі хотіли, всі бажали, ніхто не був проти. Але тільки зараз справа зрушилася з мертвої точки, не дивлячись на те, що фінансова ситуація в місті не з найкращих. І якщо до 200-ліття Кобзаря у Бориславі постане пам’ятник Тарасові Шевченку, а я в цьому не сумніваюся, то буду одним з перших, хто подякує людям, які не на словах, а на ділі зреалізували багатолітні прагнення бориславської громади, що вкладаються у кілька слів: Шевченко має бути у Бориславі!

Ігор ЮРИНЕЦЬ
Народний часопис "Нафтовик Борислава"