Гірка посмішка Борислава

Ззовні Борислав подібний на усі інші невеликі міста. Проте за ширмою спокою приховується страшна правда — це маленьке містечко на Львівщині справедливо можна назвати одним із «ракових» центрів України. 

Для мешканців давно звичними стали скриньки для збору коштів для онкохворих дітей, по радіо анонсують концерти, гроші з яких буде спрямовано на лікування, соціальні мережі час до часу закликають допомогти недужому. 

— Мій син захворів у 15 років, а коли йому виповнилося 16, він уперше пройшов курс хіміотерапії. У Бориславі йому лікували коліно: довго не могли знайти причину болю, вирішили, що це запалення суглоба. На роботі порадили поставити п’явки: якщо є запалення, то вони його витягнуть. Реакція була зворотною — коліно напухло, а біль не втамувався. Після цього поїхали на консультацію до Львова, де лікар запідозрив саркому. Поклали сина в лікарню. Аналізи не показали ракових клітин. Ми повернулися додому, хоча  синові не полегшало. Він їздив до Львова на навчання, але якось зранку сказав: «Не поїду, бо не можу стати на ногу». Звернулися до київських лікарів з надією, що зможуть нам допомогти, — розповідає «Газеті» пані Лілія.

У столичній лікарні хлопцеві зробили біопсію, яка знову показала, що ракових клітин немає. Але професор був упевнений, що у нозі щось таки є, просто заховане глибоко у кістці. На той час біль уже був настільки сильний, що хлопцеві кололи кожні дві години знеболювальне. Тоді ризикнули зробити хіміотерапію, після цього обстежили за допомогою МРТ і побачили пухлину. Синові пані Лілії вирізали 26 см кістки й вставили ендопротез.

— У липні закінчили курс лікування, у листопаді знову поїдемо до лікарні на обстеження. Ми витратили більш як 100 тисяч гривень. З міського бюджету отримали підтримку 2 тисячі гривень. Допомагали ще й волонтери, які розмістили наші реквізити в інтернеті, — завершує розповідь пані Лілія.

Головний онколог МОЗ України Ігор Щепотін резюмує, що загальноукраїнський показник захворювання на рак — 331,5 на 100 тисяч населення. За даними 2012 року, на обліку стоять 960 тисяч онкохворих українців, тобто кожен 470-й. У Бориславі хворіє кожен… 300-й! До прикладу, середня захворюваність у місті Сколому — 201 людина на 1000. 

Запах хвороби

За словами лікарів Бори­слава, є кілька чинників, які впливають на виникнення онкозахворювання: довкілля, стан харчування, якість води, спадковість. Минулоріч у місті на обліку стояли 922  хворих. Найменшому бориславському пацієнтові 9 місяців, він зараз у Львівській обласній дитячій спеціалізованій лікарні («чорнобильській»). Ще понад півсотні дітей хворіють на бронхіальну астму...

— У Бориславі найбільше через забруднене довкілля хворіють на астматичні бронхіти, респіраторні алергіози. Десять років тому  мали прецедент: астматичні випадки напряму пов’язували із загазованістю вулиць — це доводили представники Партії зелених. За перші місяці нинішнього року маємо трьох дітей з такою недугою. Це вже набута форма захворювання. А ще ж насправді багато батьків соромиться ставити такий діагноз дитині, аби вберегти її від клейма «інвалід дитинства». Усі вони мають індивідуальну форму навчання, усього у Бориславі 47 таких дітей, — розповідає «Газеті» Лев Кульчицький,  головний лікар дитячої поліклініки.

Відвідувати школу такі діти фізично не можуть, оскільки мають підвищену чутливість: запахи з їдальні, парфумів, квітів, крейди, книжок, випраного одягу можуть спричинити черговий приступ. Тому діти змушені навчатися у спеціальних  умовах.

— Уявіть, що у клас заходить дитина. Запахи атакують її з усіх боків. Парфуми вчительки, мийні засоби, свіжа фарба на парті — це може мати жахливий наслідок для астматика, який може навіть задихнутися, — каже Лев Кульчицький.

Лише торік у місті зафіксували 44 дитячі алергічні риніти. Цю хворобу ще називають «першим дзвоником» астми. За словами Лева Кульчицького, у Бориславі спостерігають тенденцію: багато сімей виїжджає за кордон, аби вберегти дітей від інвалідності.

Чорний колір смерті

— Уже 20 років показник онкозахворюваності у Бориславі є одним з найвищих у Львівській області. Я маю стаж 34 роки, завжди аналізував ситуацію із хворобами, тому вважаю: ракові недуги  тісно пов’язані із загазованістю міста від наф­ти. Улітку, коли спека сягає 30-ти градусів, ми просто не маємо чим дихати: випаровується нафта, — розповідає «Газеті» Богдан Гуменюк, завідувач міської поліклініки Бори­славської центральної міської лікарні.

Кілька років тому лікарі аналізували райони, де найбільша концентрація хворих. Виявилося, що залежності від розташування домівки хворого до підприємства немає. Тобто прив’язати виникнення онкозахворювань до конкретного підприємства не можна. Проте нафтові свердловини розкидані на усій території  міста.

— Щороку від раку помирає близько 60 людей: ми на перших позиціях в Україні. Крім онконедуг та астми, існує високий рівень захворювання на цукровий діабет: на обліку перебуває понад 800 людей, з них 200 інсулінозалежні, — каже Богдан Гуменюк.

Богдан Гуменюк зі сумом стверджує: місто нині потерпає з усіх боків — жінки виїжджають на заробітки, чоловіки спиваються, число наркозалежних збільшується. Нові підприємства тут давно не відкривали, а проблеми останні двадцять років наростають, мов снігова куля.

Мільйонні збитки «Укрнафти»

 «Найкраще, аби місто перенесли на інше місце», — такими словами зустріли журналістів «Газети» у «Бориславнафтогазі» —  підприємстві, яке підпорядковується «Укрнафті».

Ідеться не лише про захворювання, а й про природні небезпеки, які можуть спричинити старі свердловини або неконтрольовані витоки наф­ти. Улітку один такий стався поряд із водоканалом, тоді з кранів мешканців замість води потекла нафта, а міські труби були зіпсуті. Схожі витоки трапляються дедалі частіше, але їх намагаються моментально ліквідувати.

— Потенційно таких місць, з яких неконтрольовано може витекти нафта, — весь Борислав! Будь-де може витекти чорна рідина, це справжня зона екологічна лиха, — коментує стан Борислава Ігор Михайлишин, начальник нафтогазовидобувного  управління «Бориславнафтогаз». — Це родовище для нас нерентабельне, прибутковими залишаються Старосамбірське, Верхньомасловецьке. Ми змушені видобувати нафту у Бориславі не для прибутку, а для того, щоб запобігти екологічній катастрофі.

За словами представників «Бориславнафтогазу», у місті постійно працюють два вакуумні компресори, які відкачують газ зі свердловин. Попутний газ (виділяється при експлуатації нафтових покладів) — це одна з причин, які можуть шкодити здоров’ю місцевих жителів. На ліквідацію наслідків видобування наф­ти тут щороку виділяють десятки мільйонів гривень! Лише торік витратили близько 14 мільйонів.

— Я не можу сказати, чи цих двох компресорів вистачить для безпеки міста. У будь-який момент газ може прорватися в іншому місці. Наразі все в порядку. Ми працюємо над встановленням ще одного компресора вартістю 500 тисяч євро. Маємо цех із п’яти бригад, які займаються запобіганням неконтрольованим викидам. Зараз залишається тільки виправляти помилки наших попередників. Раніше кожен поміщик мав свердловину і з того жив. Тепер мусимо прогнозувати, як ті свердловини поведуться, адже вони негерметичні. З-під землі нафта може витікати у будь-якому місці, навіть за 500 метрів від свердловини, — розповідає Ігор Михайлишин.

Що ж до захворюваності на рак, то на підприємстві категоричні: нафта тут ні до чого. Виною старі підприємства, які не працюють уже понад 15 років, серед яких завод штучних алмазів, фабрика тканих матеріалів та озокеритна шахта.

Місто, яке не може нічого зробити

Як це не парадоксально, але у міській раді Бори­слава, який фактично є зоною екологічного лиха, не працює жоден профільний еколог.  У розмові з «Газетою» Володимир Прідун, начальник відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Бориславської міської ради, пояснив, що саме його  відділ займається охороною довкілля. До речі, його очільник має освіту військового. Ще місяць тому в нього не було жодного підопічного, а саме зараз на роботу влаштовують випускника Львівського державного  університету безпеки життєдіяльності.

— Перед нами стоїть проб­лема подолання наслідків довготривалого видобутку нафти, газу та озокериту. Місто розташоване просто на родовищі, таких прецедентів більше ніде нема. Нині не існує програми, яка б могла вирішити це, лише дії «Укрнафти», — каже Володимир Прідун.

У бесіді пан Прідун зауважив, що не розуміє сенсу звернення до Верховної Ради про надання Бориславові статусу зони екологічного лиха: фінансування потрібне кожного року, а надання цього статусу на кілька місяців нічого не дасть. Натомість в облраді щодо цього вважають, що виділення кош­тів навіть на такий короткий термін допоможе місту. Власне, тиждень тому на сесії укотре говорили про актуальність такої ініціативи, зокрема Осип Магур, cекретар комісії екології, природних ресурсів та рекреації ЛОР, виступав із доповіддю щодо стану довкілля Бори­слава. Місто дійсно потребує невідкладної підтримки, а оголошення території зоною екологічного лиха змогло б принаймні частково вирішити проблеми.

Мар’яна Вербовська, 20 Жовтня 2012
Львівська Газета