Історична довідка з сайту Львівської обласної адміністрації

Відлік часу існування Борислава історики ведуть від першої писемної згадки про нього - документа польської королеви Ядвіги, датованого 19 березня 1387 року. У 15-17 ст.ст. Борислав був одним з центрів солеваріння на Україні. Звідси сіль возили в Литву, Польщу, Угорщину, Румунію. В кінці 18 ст. наступає занепад солеваріння і Борислав стає маленьким непримітним селом. Так триває до початку нафтовидобутку. З другої пол. 19 ст., із швидким розвитком техніки і промисловості, нафта стає основним джерелом енергії. У зв'язку з розвитком нафтовидобутку, вздовж правого берега Тисмениці почалося будівництво вулиці Панської (зараз Шевченка) - головної магістралі майбутнього міста. Початково видобуток здійснювався шляхом копання криниць, але з впровадженням передових на той час методів буріння починається її інтенсивний видобуток. За рахунок заробітчан, котрі стікалися на нафтопромисли, зростає чисельність населення Борислава та навколишніх сіл. Формально місто існує всього 78 років. 26 липня 1933 року розпорядженням Міністра внутрішніх справ Польщі Борислав та прилеглі до нього села Тустановичі, Баня, Мражниця і Губичі були об'єднані в один населений пункт, наділений міськими правами, - так званий "Великий Борислав".

З іншого боку, якщо врахувати тисячоліття від заснування його складової частини - Тустанович, яке колись було славним городом Тустанем і входило, поряд зі Львовом, Перемишлем, Короснем, Теребовлею у список найвідоміших поселень Галичини, то історія Борислава набирає зовсім іншого виміру. Події склалися так, що у 1241 р. Тустань був зруйнований татарами і по ньому залишилося тільки село Тустань і неприступний замок. Фортеця Тустань згадується у літописі краківського історика Яна Длугоша, згідно з яким вона оберігала південну границю Галицького князівства. Імовірно, що та сама фортеця розміщувалась на кам'яному горбі, на межі з сусіднім Трускавцем. Вона була також сторожовим форпостом на "соляному" шляху, який проходив з околиць Дрогобича через Верецький перевал до Закарпаття.

Місто Борислав свою назву одержав від монастиря, навколо якого пізніше виникло однойменне село. Його південну частину назвали "Потоком", а північну - "Новим світом". На території колишнього села дуже швидко виріс "ліс" нафтових веж, також вежі для озокеритовидобутку. Завдяки своїй всесвітній славі, як одного з найбільших центрів нафто - і озокеритовидобутку, та повісті І.Франка "Борислав сміється", одного з перших великих художніх творів у світовій літературі на виробничу тематику, місто здобуло популярність та розголос далеко за межами краю.

Фірми США, Канади, Бельгії, Франції, Німеччини вели нещадну експлуатацію родовищ, не приділяючи жодної уваги охороні навколишнього середовища та безпеці праці. Смерть і каліцтво стали звичним явищем на нафтопромислах. Довкіллю завдано непоправної шкоди. Іван Франко назвав тодішній Борислав "Галицьким пеклом". Однак, починаючи з 30-х років 20 ст., видобуток нафти з вичерпуванням надр постійно скорочується.

Останніми роками погіршується економічна ситуація в Бориславі, зростає загазованість міста, оскільки на території Борислава залишилося понад 20 000 шурфів-колодязів.

Тому вирішення проблеми загазованості і покращення екологічної ситуації є основним завданнями сьогоднішнього дня.

http://www.loda.gov.ua/